Зміст1. Виникнення класицизму. Класицизм і бароко. Значення діяльності кардинала Рішельє
2. Риси класицистичного мистецтва
2.1. Античність як естетичний канон
2.2. Основна проблема – співвідношення часткового і загального, людина і суспільство
2.3. Раціоналізм
2.4. Нормативність
2.5. Монументальність
2.6. Аристократизм
3. Література класицизму. Трактат «Поетичне мистецтво» Н. Буало
3.1. Ієрархія жанрів
3.2. Теорія «трьох стилів»
3.3. Правило «трьох єдностей» у драматургії
3.4. Призначення літератури – виховувати людину
4. Найвидатніші представники класицизму
4.1. Література
4.2. Архітектура
4.3. Скульптура
4.4. Живопис
4.5. Музика
5. Подальший розвиток класицизму
5.1. Просвітницький класицизм
5.2. Ампір 1. Виникнення класицизму. Класицизм і бароко. Значення діяльності кардинала Ришельє Класицизм (від лат. classicus – зразковий) – стиль і напрям в європейському мистецтві ХVІІ – початку ХІХ ст., який ґрунтується на суворому дотриманні ряду норм, правил, канонів.
Класицистичні традиції закладалися ще в італійській культурі XVI ст. серед гуманістів, які прагнули виявити й осмислити основні закономірності та художні завдання мистецтва Античності і Відродження, створити теорію мистецтв.
Найбільшого розквіту класицизм досяг у Франції XVII ст. як національно-державний напрям у мистецтві. Певною мірою класицизм притаманний мистецтву більшості країн Європи, у деяких із них він зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.
На ранішньому етапі розвитку класицизм у Франції дивним чином співіснував та переплітався зі стилем бароко. Особливо це відбилося в моді на одяг, оздобленню інтер'єрів, живопису майстрів Франції, навіть в архітектурі.
Так, бароковому майстру Лоренцо Берніні були замовлені добудови до палацу Лувр (тепер Східний фасад). Берніні поїхав у Париж з кресленнями та бароковою моделлю добудови. Митці Франції зробили все можливе і неможливе, аби зашкодити і зірвати виконання проекту конкурентом. Берніні змусили виїхати геть. Добудову здійснив француз Клод Перро у 1657–1678 рр., а будівля стала взірцем класицизму в архітектурі.
Французький класицизм відображав інтереси буржуазно-аристократичної олігархії, що склалася у XVII ст. за часів правління королів Людовіка ХІІІ і Людовіка XІV. Одним з ідеологів класицизму був знаменитий кардинал Рішельє, який ставив собі за мету ідею централізації в державних і економічних питаннях. Для керівництва суспільною думкою Рішельє заснував газету «Gazette de France», для чистки і збагачення мови створив Академію літератури. Кардинал також визнавав агітаційне значення театру, в якому має проводитися ідея перемоги державного обов’язку над інтересами особистості.
2. Риси класицистичного мистецтва 2.1. Античність як естетичний канон Для класицизму характерна орієнтація на античне мистецтво, яке проголошувалося ідеальним, зразковим, класичним, гідним наслідування.
2.2. Основна проблема – співвідношення часткового і загального, людина і суспільство Проблема співвідношення часткового і загального вирішується на користь другого, що обумовлює пріоритет суспільного і державного обов’язку над особистими інтересами людини.
2.3. Раціоналізм У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався на раціоналістичну філософію Рене Декарта. Прибічники раціоналізму вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. Класицисти прагнули творити на засадах розуму, часто ігноруючи особисті почуття.
2.4. Нормативність З раціоналізмом пов’язана нормативність класицизму, яка регламентувала мистецтво та літературу, встановлювала вічні та непорушні правила й закони. Обов’язковим було дотримання канонічних правил написання творів: зображення позитивного героя при виконанні державного обов’язку, чіткий поділ дійових осіб на позитивних і негативних, суворе дотримання пропорційності частин твору, стрункість композиції тощо.
2.5. Монументальність Класицизму притаманне суспільно значимий зміст і героїко-епічний пафос, втілені у величній, грандіозній формі.
2.6. Аристократизм Для класицизму також характерний аристократизм: орієнтація на вимоги, смаки вищої суспільної верстви.
3. Література класицизму. Трактат «Поетичне мистецтво» Н. Буало Теоретичним підґрунтям літератури класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Аристотеля.
Найпослідовнішим, найґрунтовнішим формулюванням принципів класицизму був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Нікола Буало (1674), написаний після того, як літературний класицизм у Франції сформувався.
3.1. Ієрархія жанрів Важливим складником теорії та практики класицизму була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні: епопея, трагедія, дидактична поема, ода, байка, сатира. Жанри поділяються на високі (ода, трагедія, епопея), в яких зображувались значні історичні події, видатні особистості, і низькі (комедія, сатира, байка), в яких висміювались людські вади і слабкості. Також виділяли і середні жанри (елегії, історичні твори, дружні послання), які використовувались для змалювання побутового життя, любовних переживань, дружніх почуттів.
3.2. Теорія «трьох стилів» У галузі мови класицизм становив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів: кожному жанру відповідала певна лексика, яка визначалася високим, низьким або нейтральним стилями.
3.3. Правило «трьох єдностей» у драматургії Теоретики класицизму визначають для драматичних творів закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця): розгортання подій у п’єсах має відбуватися впродовж нетривалого часу – не більше однієї доби (єдність часу), зосереджуватися в одному місці (єдність місця), охоплювати єдиний драматичний конфлікт (єдність дії).
3.4. Призначення літератури – виховувати людину Твори класицистів були повчальними. Герої були або позитивні, або негативні. Завжди була присутня моральна оцінка зображуваному. Головним завданням літератури було виховувати в людині кращі громадянські якості
4. Найвидатніші представники класицизму 4.1. Література Франсуа де Малерб, П'єр Корнель, Жан Расін, Жан де Лафонтен, Мольєр (Франція); Джон Драйден, Александр Поуп (Англія); Михайло Ломоносов (Росія).
4.2. Архітектура Клод Перро, Анж Жак Ґабріель (Франція); Василь Баженов (Росія).
4.3. Скульптура Антоніо Канова (Італія); Іван Мартос (Україна, Росія).
4.4. Живопис Ніколя Пуссен, Клод Лоррен, Шарль Лебрен, Жак-Луї Давід (Франція).
4.5. Музика Жан Батіст Люллі (Франція); Йозеф Гайдн, Вольфґанґ Амадей Моцарт, Людвіг ван Бетховен («Віденська класична школа»).
5. Подальший розвиток класицизму 5.1. Просвітницький класицизм Просвітницький класицизм – напрям у французькій літературі XVIІ ст., який розвивав основні формальні принципи класицизму у нових історичних умовах. Просвітницький класицизм (наприклад, творчість Вольтера) був наповнений новим змістом, суголосним ідеям доби Просвітництва: наприклад, ідея абсолютної монархії поступається місцем мотивам боротьби проти тиранії необмеженої монархічної влади, проти релігійного фанатизму, боротьби за парламентські та республіканські форми правління, за віротерпимість та торжество Розуму.
5.2. Ампір Ампір (фр. empire – імперія) – термін, що його застосовують в мистецтвознавстві до західноєвропейського класицизму часів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі, портретному живопису та декоративно-ужитковому мистецтві.
Для ампіру є характерним звернення до традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, холодної елегантності.
В декоративному оформленні архітектурних споруд, меблів застосовуються військові емблеми, зброя часів Стародавнього Риму, лаврові вінці, крилаті грифони, сфінкси, леви та ін.
Дивіться також:Презентація «Класицизм як художній напрям»Классицизм (слайд-шоу с музыкой)Классицизм XVII – нач. XIX вв. (слайд-шоу)Музыка эпохи Классицизма (слайд-шоу с лекцией под музыку)Жан Расин (телепередача)Жан-Батист Мольер. Мещанин во дворянстве (аудиоспектакль)Тестові завдання до розділу «З літератури класицизму. Мольєр "Міщанин-шляхтич"» (9 клас) 
