Зміст

1. Поняття історії літератури
2. Літературний процес
3. Етапи розвитку літератури
4. Основні поняття історичної типології літератури
   4.1. Літературна епоха
   4.2. Два типи художнього пізнання світу. Літературний метод
   4.3. Літературний напрям, літературна течія, школа
   4.4. Поняття стилю в літературі

1. Поняття історії літератури

   Літературознавство – наука, яка всебічно вивчає словесну художню творчість, її сутність, специфіку, природу, суспільне значення, естетичну функцію, розвиток у часі.
   Структура літературознавства (основні галузі):
- теорія літератури;
- історія літератури;
- літературна критика.
   Вони взаємопов’язані, але мають свою специфіку.
   Історія літератури вивчає літературні факти, функціонування літературних явищ у просторі та часі. Вона тісно пов’язана з теорією літератури (аналіз).
   Історія літератури досліджує процеси становлення і розвитку художньої літератури в різні епохи у різних народів, а також творчу еволюцію окремих письменників, визначає місце і значення кожного письменника та його творчості в літературному процесі.

2. Літературний процес

   Літературний процес – 1) літературне життя та розвиток літератури певної країни або епохи у всій сукупності явищ та фактів; 2) багатовіковий розвиток літератури у глобальному, всесвітньому масштабі.
   Література, як і кожне соціальне явище, має свою історію. Триває і збагачується вона і понині. Розвиток літератури не є прогресом. Твори минулих епох можуть давати естетичну насолоду, виступати як норма, зразок.
   Взаємозв’язок елементів суспільно-історичного життя й естетичного досвіду суспільства дає можливість поділяти історію мистецтва (також і літератури) у відповідності з історичними епохами, які пройшло людство.

3. Етапи розвитку літератури

	Літературна епоха	Метод, напрям
1	Література Стародавнього світу	(Міфологічний реалізм Античності)
2	Література Середньовіччя	(Середньовічний символізм)
3	Література Відродження	Реалізм Відродження (або Ренесансний реалізм)
4	Література Нового часу	Бароко
		Класицизм
		Просвітницький класицизм. Реалізм Просвітництва (або Просвітницький реалізм). Сентименталізм
		Романтизм
		Реалізм ХІХ ст. (або Критичний реалізм). Натуралізм
5	Література Новітнього часу	Модернізм (течії: імпресіонізм, неоромантизм, символізм, акмеїзм, імажизм, імажинізм)
		Авангардизм (течії: футуризм, експресіонізм, сюрреалізм, дадаїзм)
		Масова культура
		Соцреалізм
(6)	Доба постмодернізму

   * Закономірність: названі напрями спочатку змінюють один одного за часом, а починаючи з другої половини ХІХ ст. складається особлива ситуація, коли одночасно існує значна кількість напрямів і течій як споріднених між собою, так і принципово протилежних.
   ** Приклади з програми 5-8 класу:
Література Стародавнього світу: Гомер, Езоп, Тіртей, Архілох, Сапфо, Анакреонт, Есхіл, Софокл, Вергілій, Горацій, Овідій
Література Середньовіччя: Лі Бо, Ду Фу, Омар Хайям, Джауфре Рюдель, Бертран де Борн, Франсуа Війон, Данте Аліг’єрі
Література Відродження: Франческо Петрарка, Джованні Боккаччо, Мігель Сервантес, Вільям Шекспір
Класицизм: Жан де Лафонтен
Доба Просвітництва: Роберт Бернс, Даніель Дефо, Джонатан Свіфт, Йоганн Вольфганг Гете, Фрідріх Шиллер
Романтизм: Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов, Шандор Петефі, Адам Міцкевич, Вальтер Скотт, Микола Гоголь
Реалізм ХІХ ст.: Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов, Микола Гоголь, Чарльз Діккенс, Антон Чехов
Неоромантизм: Редьярд Кіплінг, Роберт Льюїс Стівенсон, Джек Лондон, Олександр Грін
Символізм: Райнер Марія Рільке

4. Основні поняття історичної типології літератури

   4.1. Літературна епоха

   Літературна епоха – визначення конкретно-історичного етапу розвитку літератури, що збігається з культурно-історичною епохою, в основі якої лежить певний спосіб виробництва. (Також існує поняття «художня епоха»).

   4.2. Два типи художнього пізнання світу. Літературний метод

   «Реалістичний» (рос. «воспроизводящий») тип художнього пізнання світу наслідує дійсність, а «романтичний» (рос. «пересоздающий») викривляє її. Ці типи позаісторичні, але всередині них і розвиваються історичні тенденції, які називають методами.

   * Історичне чергування типів художнього пізнання світу:
- «Реалістичний»: міфологічний реалізм Античності;
- «Романтичний»: середньовічний символізм;
- «Реалістичний»: реалізм Відродження;
- «Романтичний»: бароко, класицизм;
- «Реалістичний»: реалізм Просвітництва;
- «Романтичний»: романтизм;
- «Реалістичний»: реалізм ХІХ ст.

   Літературний метод – історично обумовлений спосіб написання творів, побудований на певній системі принципів і прийомів відбору, узагальнення та оцінки життєвого матеріалу. Метод – певна форма творчого ставлення до дійсності, найважливіші принципи відображення її. (Також існує поняття «художній метод»).
   Кожний метод народжується певною епохою, її ідейними, політичними, естетичними потребами. Літературний метод – стійке, органічно-цілісне коло основних принципів художнього пізнання світу, що виражається у відборі й оцінці фактів і явищ, які відображаються. Метод – тип історичного підходу до зображення дійсності. 

   ** Іноді поняття «тип художнього пізнання» ототожнюється з поняттям «метод», а поняття «метод» – з поняттям «напрям».

   4.3. Літературний напрям, літературна течія, школа

   Літературний напрям – визначення конкретно-історичного етапу розвитку мистецтва, пов’язаного з певним напрямом суспільного духовного руху, основу якого становить певна концепція світу і людини (визначення, близьке до визначення «методу»).
   Літературний напрям – єдність ідейно-творчих настанов групи митців або всіх митців певного історичного періоду (бароко, класицизм, романтизм тощо). Для митців одного напряму часто характерні схожі підходи до явищ життя та оцінки їх, добору матеріалу для зображення, до розробки тем, жанрів, образів, побудови сюжету тощо.
   Літературна течія – «мікронапрям», який не має всезагального характеру (акмеїзм, футуризм, концептуалізм тощо).

   * Іноді поняття «напрям» і «течія» ототожнюються.

   Школа – гурт митців зі своєю програмою (російська «натуральна школа», англійська «озерна школа»).

   4.4. Поняття стилю в літературі

   Термін багатозначний. Вживається для визначення характерних особливостей літератури певної епохи, певного напряму, а також для означення своєрідності манери кожного митця.
   Літературний стиль 1 – стійка система художньо-образних засобів і прийомів творчості, характерна для певного історичного періоду, метода, напряму, течії (бароко, класицизм).
   Літературний стиль 2 – індивідуально-творчий метод, тобто сукупність ідейно-художніх особливостей творчості певного митця (індивідуальний художній стиль). Це – ідейна спрямованість, тематика, характерні образи, найбільш розроблювані жанри, улюблені способи викладу, мовний стиль – творче обличчя митця.
   Тобто стиль – діалектично складна єдність загального та індивідуального; він може характеризувати не тільки особистість, але і метод, жанр, напрям. Стиль – це спосіб художнього засвоєння світу, спосіб впевнювати і зацікавлювати сприймаючого.
   Стиль конкретного твору – вираження авторської особистості та характерних особливостей чи рис епохи, методу, напряму, течії.